Tryzub, herb Ukrainy, ma starą historię: był to znak Włodzimierza Wielkiego, w latach 979-1015 wielkiego księcia kijowskiego, który wsławił się wprowadzeniem na Rusi wiary chrześcijańskiej. Został za to przez Kościół ogłoszony świętym, choć – jak większość z ówczesnych władców – raczej „świętym nie był”. Trójzęby (a także dwuzęby) w różnych wariantach były popularnymi herbami władców dynastii Rurykowiczów, jednak ze schyłkiem średniowiecza ich stosowanie wygasło, zwłaszcza po najeździe mongolskim. Zachowało się wiele wyobrażeń i wersji tego znaku, w tym na monetach Włodzimierza i na płytkach ceramicznych w ruinach Cerkwi Dziesiętniczej w Kijowie.
Kiedy w 1917 roku kształtowało się ukraińskie państwo, tryzub w wariancie Włodzimierza został przyjęty jako herb tego państwa i umieszczony na banknotach Ukraińskiej Republiki Ludowej (na ilustracji banknot z mojego rodzinnego archiwum). Pod władzą sowiecką został wyklęty i zakazany – używali go natomiast ukraińscy patrioci, dlatego upamiętniony we Lwowie Wiaczesław Czornowił wznosi do góry dłoń z trzema palcami. W roku 1992 Rada Najwyższa przyjęła żółty tryzub na niebieskiej tarczy jako tzw. mały herb Ukrainy.
Chociaż jest wiele teorii pochodzenia tryzuba, żadna z nich nie znalazła wystarczającego potwierdzenia w danych historycznych czy archeologicznych. Wśród nich najbardziej mi się podoba ta o obrazie pikującego sokoła – nawet jeśli nie jest udowodniona, to fajnie brzmi. Niezależnie od genezy, tryzub ma staż znacznie dłuższy niż polski biały orzeł, który pojawił się jako znak państwowy dopiero w końcu XIII wieku (ptak na wcześniejszym denarze Bolesława Chrobrego to raczej paw). Trzeba też przyznać, że jest to znak w miarę oryginalny: poza Ukrainą trójząb (Neptuna/Posejdona) występuje jako element jedynie flagi Barbadosu, a orłów w tej roli jest zatrzęsienie.
A co z tymi wspomnianymi na początku widłami? Ano, niektórym Polakom tryzub kojarzy się z widłami, i nawet w tamtej bańce powstało słowo „widlarz” jako obelżywe oznaczenie Ukraińca. Bo niby tryzub pochodzi od wideł, którymi tenże Ukrainiec mordował Polaków na Wołyniu. Motyw wideł znalazł się nawet na kontrowersyjnym pomniku w Domostawie. Ale jaka jest tego wymowa?
No to może posłużmy się zrozumiałym dla Polaków przykładem: znakiem Polski Walczącej. Litery P i W, skomponowane w kształcie kotwicy, symbolu nadziei, wyrażały w czasie niemieckiej okupacji opór społeczeństwa polskiego wobec agresora. Opór ten wyrażał się nie tylko w formie zbrojnej (Armia Krajowa), ale też funkcjonowała podziemna administracja, nielegalne szkolnictwo średnie i wyższe (gdzie i mój dziadek nauczał), podziemne wydawnictwa i drukarnie. Kotwicę Polski Walczącej masowo malowali na murach członkowie podziemnego harcerstwa – Szarych Szeregów. Obecnie zalicza się ona do najbardziej rozpoznawalnych i szanowanych narodowych symboli. Jako syn warszawskiego powstańca mam wrażenie, że jest niekiedy nadużywana, ale tu nie o tym.
Otóż, jeden z ochroniarzy prezydenta Andrzeja Dudy podczas jego wizyty w Kijowie w dniu 28 czerwca 2025 roku nosił na mundurze naszywkę z tąże „kotwicą”. Wywołało to kontrowersje u niektórych ukraińskich komentatorów, a poszło o to, że znak Polski Walczącej kojarzy się im ściśle z Armią Krajową, a niektóre oddziały AK mordowały ukraińskich cywili, więc znak jest splamiony krwią niewinnych i eksponowanie jego obraża uczucia gospodarzy (pomijam tu niestosowność noszenia nieregulaminowej odznaki przez funkcjonariusza Służby Ochrony Państwa podczas oficjalnej wizyty zagranicznej).
Polaków taka reakcja zaskoczyła – przecież to tylko symbol walki społeczeństwa polskiego z niemieckim okupantem (potem też bywało, że i sowieckim), a Armia Krajowa to niekwestionowani bohaterowie, raczej tacy bez skazy. Jednocześnie niektórzy Polacy mają pretensje do Ukraińców o eksponowanie czerwono-czarnej flagi albo tegoż tryzuba, bo im się kojarzą z mordami popełnionymi przez UPA na Polakach. Z drugiej strony, pod znakiem tryzuba ukraińscy żołnierze bronią swojego kraju przed moskiewską agresją i wielu z nich oddało swoje życie za ojczyznę. No i od ponad stulecia jest to herb państwowy.
Może więc nie dajmy się zwariować i pozostawmy w spokoju symbole cenione przez mieszkające po sąsiedzku narody. A o wspólnej historii rozmawiajmy bez histerii.
……………………………………………………….
ТРИЗУБ – це вила чи сокіл у піке?
Тризуб, герб України, має давню історію: це був знак Володимира Великого, у 979–1015 роках – великого князя київського, який прославився тим, що запровадив на Русі християнську віру. За це Церква проголосила його святим, хоча – як і більшість тогочасних правителів – він, скоріше за все, «святим не був». Тризуби (а також двозуби) у різних варіантах були популярними гербами правителів династії Рюриковичів, однак у пізньому Середньовіччі їх поступово перестали використовувати, особливо після монгольської навали. Збереглося багато зображень і варіантів цього знака, зокрема на монетах Володимира та на керамічних плитках у руїнах Десятинної церкви в Києві.
Коли в 1917 році формувалася українська держава, тризуб у Володимировому варіанті був прийнятий як її герб і розміщений на банкнотах Української Народної Республіки (на ілюстрації — банкнота з мого родинного архіву). За радянської влади тризуб був «проклятий» і заборонений — проте його й надалі використовували українські патріоти, тому увічнений у Львові В’ячеслав Чорновіл піднімає вгору руку з трьома виставленими пальцями. У 1992 році Верховна Рада затвердила жовтий тризуб на блакитному щиті як так званий малий герб України.
Хоча існує багато теорій походження тризуба, жодна з них не знайшла достатнього підтвердження в історичних чи археологічних даних. Серед них мені найбільше подобається та, що посилається на сокола в піке: навіть якщо вона й не доведена – гарно звучить. Незалежно від своєї генези тризуб має значно довший стаж, ніж польський білий орел, який з’явився як державний символ лише наприкінці XIII століття (птах на давнішому денарії Болеслава Хроброго — це швидше павич). Треба також визнати, що символ це досить оригінальний: окрім України, тризуб (Нептуна/Посейдона) зустрічається як елемент лише на прапорі Барбадосу, а орлів у цій ролі сила-силенна.
То до чого ж тут вила, згадані на початку? Що ж, у деяких поляків тризуб асоціюється з вилами, і в цій бульбашці виникло навіть слово widlarz (від widły – «вила») як образливе позначення українця. Мовляв, тризуб походить від вил, якими оцей самий українець убивав поляків на Волині. Мотив вил фігурує навіть серед елементів контроверсійного пам’ятника в Домоставі. Але який посил у ньому закладено?
Вдаймося, може, до зрозумілого полякам прикладу: знака «Польщі в боротьбі» (Polska Walcząca). Літери P і W, з’єднані у формі кітвиці (якоря), символу надії, виражали під час німецької окупації опір польського суспільства агресорові. Цей опір виявлявся не лише у вигляді збройної боротьби (Армія Крайова), але і як діяльність підпільної адміністрації, нелегальних середніх та вищих навчальних закладів (де викладав і мій дід), підпільних видавництв та друкарень. Кітвицю «Польщі в боротьбі» масово малювали на стінах члени підпільного гарцерського (скаутського) руху – «Сірих Шеренг». Нині цей знак належить до найбільш упізнаваних і шанованих національних символів. Як син варшавського повстанця, маю враження, що іноді ним зловживають, але зараз не про це.
Отже, один з охоронців президента Анджея Дуди під час президентського візиту до Києва 28 червня 2025 року мав на мундирі нашивку з кітвицею. Це викликало протест у деяких українських коментаторів: річ у тому, що знак «Польщі в боротьбі» асоціюється в них виключно з Армією Крайовою, а деякі підрозділи АК вбивали українських цивільних; отже, знак заплямований кров’ю невинних, а його демонстрація ображає почуття господарів (про те, що співробітник Служби охорони держави не повинен носити нерегламентовану нашивку під час офіційного закордонного візиту, я тут уже й не згадую).
Така реакція здивувала поляків: адже кітвиця – лише символ боротьби польського суспільства з німецьким окупантом (а згодом траплялося, що й з радянським), а Армія Крайова — це безперечні герої, причому, схоже, лицарі без страху і догани. Водночас деякі поляки мають претензії до українців за демонстрацію червоно-чорного прапора або навіть самого тризуба, бо вони асоціюються в них з убивствами поляків, які скоювала УПА. З іншого боку, під знаком тризуба українські солдати захищають свою країну від московської агресії, і багато хто з них віддав життя за батьківщину. Та й уже понад століття це державний герб.
Тож, можливо, варто зберегти здоровий глузд і залишити в спокої символи, які цінуються в наших народів-сусідів. А про спільну історію поговоримо без істерики.